Безпека руху пішохода

Перехід дороги.

Автомобільна дорога, вулиця - частина території, в тому числі у населеному пункті, призначена для руху транспортних засобів  і пішоходів, з усіма розміщеним на ній спорудах.

Пішохідний перехід – ділянка проїжджої частини або інженерна споруда, призначені для пересування пішоходів через дорогу.

При переході проїжджої частини дороги пішоходи повинні користуватися підземним, надземним пішохідними переходами або переходити дорогу у місцях, позначених спеціальною розміткою або дорожніми знаками „Пішохідний перехід”.

Якщо на ділянках шляхів відсутні позначені пішохідні переходи, переходити дорогу дозволяється на перехрестях по лінії тротуарів або узбіч. Коли перехрестя або позначені пішохідні переходи у межах видимості відсутні, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити дорогу під прямим кутом до краю проїжджої частини у місцях, де вона добре проглядається в обох напрямках, і тільки після того, як пішохід оцінить відстань до транспортного засобу, що наближається, його швидкість і пересвідчитись у відсутності небезпеки.

Рух організованих груп людей по дорозі дозволяється тільки у напрямку руху транспортних засобів колоною не більше ніж по чотири чоловіки у ряд за умови, що колона не займає більше половини ширини проїжджої частини. Спереду і ззаду колони з лівого боку повинні бути супроводжуючі з червоними прапорцями, а в темний період доби і в умовах недостатньої видимості – із засвідченими ліхтарями: спереду білого кольору, ззаду – червоного.

Організовані групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішохідних доріжках, а якщо їх немає – узбіччям дороги, але тільки у світлий період доби і лише у супроводі дорослих.

У всіх випадках, чи збирається пішохід переходити проїжджу частину і узбіччя, а також поза перехрестям і позначеними переходами, він повинен, перш ніж почати перехід, переконатися у його безпеці, і, перш за все, у відсутності транспортного засобу, що наближається.

Пішоходи, що не встигли завершити перехід всієї проїжджої частини, повинні пропустити ТЗ, чекаючи можливості для подальшого руху на острівку безпеки, а за його відсутності – на лінії, що розділяє потоки протилежних напрямків. Продовжувати перехід дороги можна, виконавши ті ж вимоги, які регламентують порядок початку переходу проїжджої частини дороги.

Якщо на проїжджій частині зупинився ТЗ або з’явилася інша перешкода, що обмежує оглядність, необхідно належним чином переконатися у відсутності ТЗ, що наближаються. При цьому обходити їх слід з боку, який ближчий до ТЗ, що наближаються, тобто ТЗ, що стоїть, обходити ззаду.

Рух біля залізничних колій.

Залізничний переїзд – це перетин шляху із залізничними коліями на одному рівні.

Залізничні переїзди поділяються на дві категорії – регульована і нерегульована. Регульовані переїзди можуть охоронятися або не охоронятися. Якщо переїзд охороняється усю добу, то такий переїзд обладнується шлагбаумом. Звукова і світова сигналізація автоматично включається при наближенні залізничного потяга.

Якщо перед залізничним переїздом немає дорожньої розмітки або дорожніх знаків, що визначають кількість смуг руху, переходити переїзд можна лише тоді, коли переконаєшся у відсутності потяга, локомотива або дрезини, що наближаються. При цьому слід керуватися дорожніми знаками, розміткою, світловою і звуковою сигналізацією, положенням шлагбаума, а також вказівками і сигналами чергового по переїзду.

Забороняється переходити залізничний переїзд при опущеному шлагбаумі або коли він починає опускатися, а також якщо до переїзду у межах видимості наближається потяг. При виявленні потяга (локомотива, дрезини) навіть на великій відстані перетинати переїзд не можна.

Настанови батькам щодо формування логіко-математичних уявлень у дітей 4-5-ти років

     Мета і завдання логіко-математичного розвитку дитини:

   • розвиток пізнавальної активності й елементів навчальної діяльності:

   - самостійності;

   - самооцінки;

   - самоконтролю тощо;

   • розвиток доказового та логічного мислення дитини через взаємодію з редметно-ігровим середовищем;

   • розвиток конструктивного мислення;

   • розширення спектра пізнавальних дій;

   • виховання інтересу до логіко-математичної діяльності.

        Спільна діяльність дитини і дорослого ґрунтується на засадах особистісно орієнтованої моделі взаємодії, в основу якої покладено такі принципи побудови спілкування з дитиною:

   1. Вільний розвиток дитини - основа формування її індивідуальності.

   2. Вилучення наказової форми з навчально-виховного процесу.

   3. Надання дитині свободи вибору діяльності.

   4. Звернення дитини до дорослого «Допоможи мені зробити це самому» - основа взаємодії.

        Навчальна діяльність дитини старшого віку (5-6-ти років) базується на ігрових технологіях, різноманітності наочності й комунікацій. Тому важливо розпочинати навчально-виховний процес із формування логіко-математичних уявлень, дотримуючись основних принципів:

   1) від відчуття до знання: «У розумі немає нічого такого, чого раніше не

було б у відчутті»;

   2) наочності;

   3) систематичності, послідовності засвоєння знань, умінь і навичок;

   4) від простого до складного;

   5) паралельних вправ (реалізація програмових завдань у змінених формах

організації діяльності).

        Правильна побудова системи індивідуального навчання з урахуванням особливостей психічного розвитку дитини - старшого дошкільника - є важливою умовою забезпечення ефективності навчального процесу.

     Очікувані результати:

   1. Засвоєння основних математичних понять (класифікація, серіація,

обчислювальна діяльність).

   2. Уміння знаходити різні можливі варіанти розв'язання логіко-

математичних, інтелектуальних задач.

   3. Уміння аргументувати свою відповідь.

   4. Розвиток пояснювального мовлення, уміння висловлювати й обстоювати свою думку.

   5. Розвиток і підтримка допитливості, життєвої компетентності дитини.

   6. Упорядкованість уявлень про навколишній світ, розуміння зв'язку між предметами і явищами.

   7. Цілеспрямоване, послідовне збагачення лексичного запасу дитини.

Правила для дорослих у взаємодії з дитиною

        1. Хваліть за успіхи і не сваріть за помилки.

     Помічайте всі досягнення дитини і не акцентуйте увагу на недоліках. У жодному разі не дорікайте малюкові за те, що він чогось не вміє, навіть якщо це ж завдання легко виконують його однолітки. Не порівнюйте вашу дитину з ними! Пам'ятайте, що порівнювати можна лише вчорашні й сьогоднішні успіхи дитини.

     З радістю сприймайте правильні відповіді, аргументовані думки. Вказувати на допущені помилки треба обережно, починаючи з похвали. Наприклад: «Молодець! Ти намагався діяти правильно, але в тебе ще не все виходить. Наступного разу ти зможеш виконати завдання краще, ніж сьогодні».

        2. Не поспішайте підказувати.

     Давайте дитині час поміркувати, не вимагайте швидкого виконання завдання. Не виключено, що дитині щось не вдаватиметься. Не поспішайте їй допомагати, а попросіть виконати завдання іще раз. І лише після того, як вона спробувала, але все ж не змогла подолати проблему, можете втрутитися. Проте в жодному разі не давайте готової відповіді! Натякніть, підкажіть, у якому напрямі дитині слід шукати розв'язок, тобто спробуйте бодай трохи полегшити їй завдання. Але тільки трішки. Це, звісно, непросто. Тут вам знадобляться винахідливість і спритність (до речі, для вас є чудова нагода потренувати ці якості).

        3. Не вдається - пропустіть завдання, але обов'язково поверніться

до нього!

     Може бути й так, що виконати завдання все ж не вдається. Тоді не варто застрягати на ньому. Відкладіть виконання і за день-два поверніться до нього знову. Це дуже важливо, бо наступне може бути

ще складнішим за попереднє. Отже, дитині слід розібратися з першим завданням, а не приступати одразу до другого.

     Якщо повернувшись до нього повторно, малюк знову не досягне мети, слід докладно пояснити йому спосіб розв'язання завдання і переконатися в тому, що він його зрозумів. Тоді з наступним подібним він, імовірно, впорається.

     Часто-густо буває навіть корисно повернутися і до успішно розв'язаних завдань, щоб повторити і в такий спосіб закріпити засвоєний інтелектуальний спосіб дії.

        4. Усе вдається - чудово! Хай малюк пояснить чи доведе правильність

свого розв 'язку.

      Якщо ви бачите, що дитина впевнено і правильно виконує одне завдання за одним, можете за неї порадіти. Попросіть малюка пояснити, як він розв'язує завдання. Дуже важливо, щоб дошкільник усвідомлював спосіб розв'язку і вмів це довести. Якщо йому це важко зробити, поясніть самі. Тоді усвідомлений дитиною спосіб діяння стане універсальним і за потреби може бути застосований у розв'язку інших завдань. Якщо малюкові щось дається занадто легко, запропонуйте йому придумати аналогічне завдання самостійно (це хороша вправа для розвитку творчих здібностей). Спробуйте вдатися до такого хитрого способу - скажіть, що в його розв'язку є помилка, тоді йому доведеться довести, що він правильно розв'язав завдання.

        5. Інтелектуальна гра має викликати лише радість!

     Запобігайте виникненню негативних емоцій! Коли ви помітите, що дитина дедалі більше відволікається від гри, частіше припускається помилок, починає розмовляти на інші теми, вона, очевидно, втомилася. У такому разі краще не чекати, доки малюк сам відкине альбом з іграми і скаже: «Набридло!». Така реакція може бути пов'язана з появою негативних емоцій. Намагайтеся передбачити таку ситуацію і попередньо перемкнути увагу малюка на іншу діяльність. Тоді інтелектуальні ігри викликатимуть у нього позитивні емоції. А це хороші передумови для формування стійкої мотивації для розумової діяльності.

        6. Ні - насильству!

     Якщо малюкові щось не вдається і він не хоче продовжувати будь-яку гру або виконувати певне завдання, у жодному разі не примушуйте його робити це! Навіть якщо вам вдасться його примусити, то основна енергія малюка піде не на розумову роботу, а на подолання свого небажання цим займатися. Примус у таких ситуаціях сприяє виникненню у дитини страху перед можливим покаранням. Коли малюк виконує завдання абияк, він часто відволікається, а тому робить багато помилок, відповідно зазнає ще однієї невдачі. А це, як правило, викликає ще більше незадоволення у дорослих, що зрештою неминуче призводить до нових неприємних переживань дитини. Закріплення таких негативних емоцій поступово породжує стійке негативне ставлення до будь-якої інтелектуальної діяльності, а отже, й до навчання.

     Але найбільш руйнівні наслідки має примус, який супроводжується вигуками на кшталт: «Який же ти лінивий, неакуратний!» тощо. Такий «педагогічний» вплив сприяє формуванню у малюка переконаності в своїй нездібності, невпевненості в собі. Невпевненість одразу ж приносить свої плоди, породжуючи все нові й нові невдачі. І самостійно вийти з цього зачарованого кола дитина вже не зможе.

        7. Враховуйте індивідуальні особливості малюка!

     Коли дитина грає, поспостерігайте, як вона це робить. Якщо вона смілива і впевнена, подбайте про те, щоб навчити її критично оцінювати свої відповіді. А якщо дитина сором'язлива і нерішуча, краще спочатку підбадьорте і підтримайте будь-яку її ініціативу. Коли малюк швидко замінює якісь завдання, відповідаючи те, що спало йому на думку, спробуйте знайти спосіб зацікавити його, навчіть докладно аналізувати умову задачі, генерувати різні варіанти розв'язання, а потім перевіряти їх. Не будьте байдужими і пасивними, намагайтеся побачити сильні і слабкі місця дитини. Тільки тоді ви зможете використовувати одні шляхи і корегувати інші.

     Коли дитина має свою логіку розв'язання задачі, яка часто-густо буває дуже цікавою й оригінальною, не можна зупиняти дитину, краще запитати: «Чому ти так вважаєш?».